Ще десять років тому живописні схили Дніпра в селі Витачів на Київщині були абсолютно занедбані. Сьогодні ж це популярне туристичне місце, куди на вихідні та свята з’їжджаються численні відвідувачі, щоб насолодитися природою та смачною випічкою. Більше про це місце розповість УНІАН.Туризм.
Весна – це чудовий період для мандрівок, особливо до таких вражаючих місць, як село Витачів у Київській області.
Місце сили, що надихало самого Тараса Шевченка
Вперше я відвідала Витачів у 2017 році під час автобусної екскурсії до Канева – на шляху наш гід робив кілька зупинок у живописних місцях, проте, в основному, без будь-яких туристичних зручностей.
Зокрема, до Витачева фактично не було прокладено жодної дороги, а галасливі компанії любителів випити заїжджали на траву прямо під каплицю, залишаючи після себе купи сміття. І хоча ці мальовничі схили з неймовірними краєвидами на Дніпро радували око, загальна атмосфера навколо не надто надихала.
Це було дуже прикро, адже насправді це місце має давню історію. По-перше, село Витачів вважається одним з найдавніших поселень Полянського князівства та Київської Русі – згідно з наявними історичними даними, воно було засноване приблизно у 4 столітті нашої ери, тоді як перша літописна згадка про нього датується 949 роком. Згодом тут вже функціонував великий річковий порт, і київські князі влаштовували з’їзди. Усі ці дані підтверджуються результатами археологічних розкопок, проведених тут у 1960-1970-х роках.
Крім того, Витачів пов’язують з видатним українським митцем Тарасом Шевченком – кажуть, він любив блукати цими крутими схилами в пошуках натхнення і навіть хотів придбати тут землю, але не судилося.
У 1991 році у Витачеві з’явилися кілька архітектурних об’єктів, які згодом стали його основними візитними картками – дерев’яна козацька капличка, створена за кресленнями самого Тараса Шевченка, і дерев’яний млин. Вони мали стати початком так званої “Української духовної республіки” – гуманістичної концепції, започаткованої українським письменником, філософом і дисидентом Олесем Бердником.
Цю капличку та інші об’єкти навколо неї Бердник збудував власноруч, але подальшим його планам не судилося здійснитися через погіршення стану здоров’я – у 1996 році у Олеся Павловича стався перший інсульт, а у 2003 році він пішов з життя у віці 76 років.
Нове життя
Наступні кілька десятиліть це місце залишалося занедбаним. У 2007 році частину землі з невеличкою хатою прямо біля каплиці придбала подружня пара лікарів з Києва – Олександр та Ірина Собко. Спочатку вони планували облаштувати тут дачу, щоб їхні діти могли бути ближчими до природи. Проте у 2014 році, остаточно втомившись від шуму великого міста, вони переїхали туди на постійній основі.
Кілька років родина Собко витратила на “перевиховання” відпочивальників, які періодично навідувалися на ці схили – з гучною музикою, сміттям та алкоголем. По мірі того, як вони власними силами і коштом працювали над відновленням архітектурних об’єктів та інфраструктури у Витачеві (Олександр самостійно засипав дорогу сюди ґрунтовкою, а пізніше сільська громада забезпечила її асфальтованим покриттям), сюди почали приїжджати більше туристів, вже усвідомлених.
Як згадують Олександр і Ірина, з часом люди почали стукатися до них у двері, вважаючи, що там є кафе чи магазин – так у них виникла ідея побудувати тут пекарню “Витач”. І не звичайну, а таку, що відповідала духу цього місця – хліб тут пекли за старовинними рецептами на заквасці в справжній цегляній печі. Задля цього Олександр, який раніше не мав жодного стосунку до гастрономії, вивчився на пекаря.
“Хлопці приїжджають з передової сюди до нас, стають і кажуть “Ми не віддамо їм це” (росіянам – ред.). І таких місць в Україні багато, їх треба відкривати. Ми простий приклад цього. Ми проста сім’я, яка просто почала опікуватися цим місцем – поволі, поволі, і відчули, що людям воно потрібне і на городі збудували пекарню. Це наша хата, ми тут живемо. Збудували пекарню на дровах, тому що відчули, що має бути все справжнім”, – розповів Олександр Собко під час презентації нацпрограми “Подорож до себе. Шляхи відновлення”, яку представили саме у Витачеві раніше цього тижня.
Пекарню планували відкрити до Великодня 2022 року, але у плани втрутилася повномасштабна війна Росії в Україні – і господарі пекарні вирішили відкритися раніше, щоб на волонтерських засадах випікати хліб на потреби армії та всіх, хто його потребував. Пізніше вони згадували, що це допомогло ще більше об’єднати місцеву громаду – і тепер їхній бізнес забезпечує роботою багатьох жителів Витачева.
“Я дуже вірю в силу українців. Перші дні повномасштабки показали: коли ми разом, то нас нічого не здолає. Пекти ми почали 26 лютого 2022 року. Великдень і Святвечір – це такі дні, коли, де б ми не були, ми їхали до моєї бабусі. Бабуся 1927 року народження. 1933 рік – Голод, 1947 рік – Голод. Друга світова війна. Вона мене завжди вчила любити хліб, любити людей, які збирають хліб, любити людей, які печуть хліб. І ніколи не дозволяла викидати шматочок хліба. Тому коли почалася повномасштабна війна, ці її слова дуже сильно в пам’яті піднялися – вона говорила: “Поки печеться хліб і горить в печі, Україна жива”, – розповіла Ірина Собко.
<img
